З нагоди інтронізації Владики Бориса (Ґудзяка) Блаженніший Патріарх Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ звернувся до спільноти Українського католицького університету

Шановні члени ректорату,
науковці, викладачі та студенти
Українського католицького університету!

Слава Ісусу Христу!

Невпинно наближається день інтронізації Преосвященного Владики Бориса (Ґудзяка) як Апостольського екзарха для українців Франції, Бельгії, Нідерландів, Великого герцогства Люксембург і Швейцарії. Знаю і відчуваю, що в серцях багатьох із вас радість за нашого єпископа поєднується з журбою через неминуче розставання з ним. І як я був разом із вами в дні вашої радості, коли на плечі нововисвяченого архиєрея ліг символ його служіння – омофор, так і тепер мені хочеться бодай цим листом приєднатися до вас.

Плин часу – це основний вимір нашого буття. Час є невблаганним – і водночас милосердним. На якому слові ми поставимо акцент – залежить тільки від нас, від стану нашого духу. Бо це ми повинні за кожною невблаганністю розпізнати мудрість Господнього провидіння, котре жодною мірою не є карою, а лише даром, безмір якого ми ще маємо осягнути.

Час, упродовж якого Борис Ґудзяк – спершу як мирянин, а згодом як духовна особа – був ректором УКУ, став благословенням для Університету, для Церкви і, смію так сказати, для всього нашого народу. Він увійшов у життя кожного з нас своїм особливим душевним магнетизмом… Однак зауважмо: із його переходом в іншу сферу служіння для нас нічого не змінюється. Владика Борис і далі буде благословенням для Університету, який він підтримуватиме в інший спосіб. Він буде ним для Церкви, слугою якої він іще більше утвердиться, і для українського народу, котрому він служитиме, хоч би в якому місці нашого глобалізованого світу опиниться.

Ось чому ми повинні говорити не так про прощання та розлуку, як про відкриття нових перспектив і відповіді на нові виклики. Єпископський сан та нові ролі Владики Бориса уже відкривають у ньому нові джерела духовної сили і творчих талантів. Рівно ж ми можемо стверджувати, що в новій ситуації відкриються і досі невикористані джерела духовної сили й творчих талантів Українського католицького університету.

Звичайно, і в одному, і в другому випадку неминучими є певні труднощі переходу. їх відчуває кожен, хто має серце і душу. Ідеалом християнського життя є не відсутність проблем, а вміння їх розв’язувати в мудрий євангельський спосіб. Правило тут одне: мати віру і не завагатися (пор. Мт. 21, 21), – і тоді здійсниться навіть найнеймовірніше чудо.

Ректорат і сенат УКУ у повному порозумінні з Церквою вже розробили адміністративні та управлінські заходи, щоб, відпустивши Владику Бориса з посади ректора УКУ, зберегти його благотворні впливи на механізм прийняття рішень і стратегію розвитку Університету. Подбали вони і про кадрове підсилення управлінської ланки. Іншими словами, структурно й процедурно Університет сьогодні готовий до нових викликів часу.

Свою роль як Великого канцлера УКУ я бачу тепер ще й у тому, щоб вселити у ваші серця дух впевненості та довіри. Ви обдаровані Божим милосердям, яке завжди з нами перебуває. Ви маєте підтримку з боку нашої Церкви, яку запевнювали вам мої попередники і яку я гарантував вам із перших днів після свого обрання. Ви маєте довір’я всієї Вселенської Церкви, як єдина такого рівня католицька освітня установа на просторах колишнього Радянського Союзу. У довір’ї до вас сподіваємося, що в цьому унікальному церковному науковому середовищі буде поглиблюватися розуміння істинності та краси нашої християнської віри відповідно до Божого Слова, Традиції Київської Церкви та Учительського уряду Католицької Церкви. Ви обдаровані довірою суспільства, яке бачить у вас промотора важливих суспільних змін.

Маючи такі благословення, можна вирушати навіть у якнайважче паломництво. Хай буде віра основою вашої духовної сили! Хай буде Боже Слово основою вашої духовної свободи! Хай буде молитва берегинею вашого життя!

Благословення Господнє на вас!

+ Святослав